Наш край під час Другої світової війни

8-9 травня – дні пам’яті жертв Другої світової війни –  найкривавішої трагедії в світовій історії.

Наші вулиці (Військова, Маршальська) отримали свої назви у 1944.

Відомо, що на даній території були окопи. Багато окопів, які були вириті руками працівників кондитерської фабрики ім. К.Маркса. У наших дворах іноді й досі земля несподівано провалюється у величезні ями.

На фабриці ім. К.Маркса був свій штаб оборони. 300 працівників фабрики займалась будівництвом оборонних споруд у районі Корчувате, де проходила друга лінія оборони. З 5 до 16 серпня ця група будувала оборонні споруди на Багриновій горі, де займали оборону добровольці Московського району.

Фото. Будівництво оборонних споруд під Києвом. Липень 1941 р.

Фабрику ім. К.Маркса було евакуйовано  до 9 вересня 1941, про це залишились такі спогади:

У вересні 1941 Київ було захоплено німцями. Як жилось тим, хто тут залишився?

Фото. Село Пирогів під Києвом, на задньому плані радянські полонені, вересень 1941

Про “Машеньку из Мышеловки” ми, всі хто тут живе, знаємо. Дівчинка, що жила у Мишаловці, разом з армією у ролі санітарки дійшла до Курської обл., де загинула. Нагородження героя, погруддя та увічнененя памяті відбулось лише через 20 років після закінчення війни.

Хто пройшов ту війну, переважно про неї мовчали… Бо страшно було навіть згадувати.

З інтерв’ю, що було записане напередодні у колі родини Старкових:

Борис, одноліток Марії Боровиченко і старший брат мого діда Петра, вчився у гімназії №59, у 19 років загинув на Курській дузі…Мій дід Петро ніколи не розповідав про війну, лише ридав та горював за старшим братом. Сам він у 1944 році був призваний на кордон з Японією, брав участь у радянсько-японській війні.

Марія Старкова разом з чоловіком Трохимом та 3-річним сином  у 1941 проживала у маленькому будиночку на вулиці Ягідній біля СШ №122. Зі спогадів про війну у нашій родині памятають, що:

Дідусь Трохим пішов на війну, бабуся Марія працювала у Китаїво, за молоком вона пішки ходила до Обухова, звідти ж вели корівку. Люди пускали переночувати, всі підтримували один одного. Про німців вона казала, що інколи до неї заходив німець та питав “матка, млеко, яйка є?”… Дідусь не хотів говорити про війну, бабуся не любила говорити про війну… Рідний брат Марії у віці 32 роки 25 червня 1941 був призваний, а 21 вересня загинув.

Інша моя прабабуся  у 1941 році з її чоловіком Василем мали 4 діточок. Василя у віці 29 років забрали у липні 1941 і вже у вересні він загинув…

Прабабуся ніколи не говорила про війну. Її єдиний спогад напередодні смерті, коли вона згадувала усе своє життя, був про те, що німці інколи приносили їй яйця, творог для дітей… Але її донька (моя бабуся), хоч і мала лише 4 роки на час початку війни, проте дуже багато всього пам’ятає:

“У 1939 батько Вася повернувся з фінської війни, привіз мені, маленькій донечці, величезну ляльку. Батько приходив з роботи, балував мене пташечками з хліба, ми з ним грали у гру “покажи дульку” (тут у бабусі виступають сльози)… А потім памятаю, слизько, нас усіх 4-х погрузили на одного коня та евакуювали з-під Обухова до Безрадичей, мама залишилась охороняти нашу хату сама. Нас загнали у погріб, де пересиджували кононади.  Їсти не було чого, ліпили хлібці з вареного буряку, картоплі та трошки борошна (плаче). Але ходили до школи, був 1 буквар на клас. Мене мама послала в наймити до сусідів, щоб сама собі заробила на краєчок хліба, проте інколи після цілого дня випасання сусідської худоби ніхто й цього не давав… Я перебивалась одна, 5-ти річна дитина, на печі з сухарями у тітки у темній хаті, сама-самісенька (плаче)…
Рідну тітку Василину німці забрали до Німеччини на примусові роботи.
Найважчими були 1946-1947 рр. – голод, усіх обклали непомірними на той момент податками: мали віддавати по 300 яєць з хати, хоча не було чим кормити й себе, а не лише курей…
Відробляли трудодні, за які давали шматочок хліба. Був на її очах випадок, коли їх сусідка (молода мати) на полі взяла 4 бурячки (це були навіть корінці неспілі) щоб зварити своїм дітям щось. Наступного дня цю сусідку вислали до Сибіру…”

Війна залишила не лише рани на душах людей, вона й досі інколи про себе нагадує “ранами у землі”. У 2006 рр. під час виконання земельних робіт (риття котловану) на нашому спортивному полі, що був відданий під забудову багатоповерхівками на проспекті Науки, 66-70, було знайдено міни Другої світової війни.

МНС повідомлено про ще одну знахідку часів Другої світової війни:

Ілюстрація міни часів Другої світової війни

Ілюстрація артснаряду часів Другої світової війни

Між будинками просп. Науки, 64 та 70 у 60-70-і роки було знайдено людські рештки та військову каску.

Ілюстрація каски часів Другої світової війни

Розповідають, що досі, десь у Мишаловському яру лежить один зі снарядів, що був знайдений на нашому спортивному полі.