Щодо походження назви Багринов у істориків немає одностайної думки.
Найдавнішим документом, де згадано назву Багринов, є “Судовий лист київського намісника Василя Рая про розмежування спірних Орининських ґрунтів та Дівич гори між Свято-Михайлівським Золотоверхим монастирем та зем’янином Максимою Панковичем” від 8 грудня 1572 р., що зберігається в Інституті рукопису НБУВ.
Назва цієї землі пройшла крізь шістсот років та фіксувалась у судових спорах, як “грунти багриновські”, “земля багриновська”, селище Багринов, хутір або двірець багриновський.
Багриновою гору нашу почали називати лише у 1916 році (довідник “Весь Киев”).
Версії походження назви можна поділити на 2 групи – пояснення безпосередньо слова та походження назви від прізвища власника, розглянемо їх.
Найпоширинішими серед мешканців нашого мікрорайону версіями походження назви “Багринов” почуто було наступні:
- від кольору:
– дубів восени (перший варіант);
– не раз ця земля могла бути багровою від крові захисників міста
під час чергового бою (другий варіант);
- від статусу – дана земля належала священній владі, бо багринь – це “той, що покритий багряницею” – королівською пурпурною мантією (на фото – корона князя Володимира Великого з мантією);
- від слова “багор/бугор” – позначення пагорба у вигляді багра (палиці для загрібання);
“Етимологічний словник української мови” (1982) подає ще такі можливі пояснення походження слова багр- та його похідних:
- Багр – дерев’яна гнута частина колеса; вигин, рухатись; жорна млина.
- Багрина – болото, багато джерел.
- Багря – чорна корова.
- Багир (Baqyr) – мідь.
Походження назви від прізвища
Майже в усіх випадках назви на -ин вказують на ім’я або прізвище першопоселенця чи власника двору, садиби тощо.
Відомі такі прізвища/прізвиська – БАГРИНовські, БАГРИНька, а також однокореневі Багрим, Баграков, Багримов, Багров, Багреш та ін.
Ким був цей загадковий Багр та що нам про нього відомо?
Дослідники вказують на походження руських князів Багриновських (Бакриновсьих) від літописного князя Рюрика.
Його нащадок – князь Андрій Іванович “володів земельними наділами на українських землях, а прізвище взяв від назви вотчини – Багриновський”.
Донька Андрія Ольшанського-Дубровицького (намісника Київського) та Олександри Друцької – Софія (1405-1461) стала польською королевою та матір’ю для королів з польської династії Ягеллонів.
Інші дослідники виводять Багриновських від Володимира Великого та його нащадка – Михайла Друцького. 
Друцькі князі на території Білорусії володіли маєтком Багриново в Оршанському р-ні, Витебської області, про що є письмові згадки.
Проте документів про належність київських грунтів Багриновських князю Андрію Ольшанському або Михайлу Друцькому не збереглись. Якщо не князі дали назву поселенню, а самі взяли її від назви вотчини, то хто ж був сам Багр?…
Висловлюється і ще одна альтернативна версія походження назви Багринов – від ймення воїна, що міг бути з давнього кримського роду Багрин.
Розглядаючи дану версію, беремо до уваги, що інформація про привілеї щодо надання землі монастирю руськими королями (через 700 років після самих подій) не може розглядатись як однозначна.
А якщо розглянути ці події так: Видубицький монастир вирішив у 16 столітті привласнити землі, які до того були надані королями руськими, а саме, Вітовтом та Владиславом, на південній околиці Києва “за службу кінну” своїм військовим соратникам?
Знаємо, що на запрошення князя Вітовта у 1399 році ординський хан Тохтамиш поселився у Києві зі своєю родиною та найближчими соратниками, про що згадує Ніконовський літопис.
Можливо, власник поселення роду Багрин був представником татарських воїнів, що оселились у Києві разом з Тохтамишем?
Багрин (Баарин) був древнім кримським родом та шанованим самим Тохтамишем.
Відомі такі випадки про переселення Багринських з наданням гербу Підкова (називають їх литовськими татарами аби липками) на землі Великого князівства Литовського (ВКЛ), наприклад:
Маємо згадку про ймення – татарського князя-посла Довлет Бактий Багриновського, через якого Велике князівство Литовське платило данину хану Золотої Орди Хожак-Султану і це зафіксовано у Скарбовій книзі 1502-1509 рр. :
Ми не маємо зараз жодних фактів чи документів на підтвердження даної версії, але й не відкидаємо її.
Придивимось до самої Багринової гори
Розташування Багринова на горі, що є природною межею міста на півдні, – ідеальне під пограничний, сторожовий пункт.
Відомо, що князами військові люди за службу свою наділялись феодальними вотчинами. Такі служиві люди могли нести шляхову «путну» службу.
Джерело- “Архив Ю.З.Р.” Антонович 1886
Розповсюдження топоніму “Багрин” є доволі цікавим.
Після чергової навали орди на Київ багринівські служиві бояри могли переселитись на Полісся і Поділля, “взявши” з собою назву. Нове поселення на Овруччині згадується під назвою Багринівці.
За даними науковців, топоніми із закінченням –івці походять від назв з закінченням на –ин та є патрономічними, тобто утвореними від прізвища. Село згодом перейменували у Стремигород – означає «сторожове місце».
Розповсюдження топоніму “Багрин, -о, -ово, -ичи“:
Поселень з такою назвою чи похідною від неї – більше десятка на території сучасної України, Білорусі, Росії, Румунії, Польщі.
Багринів – це також урочище на Лівому березі Дніпра і назва кладовища у с.Вишеньки Бориспільського району Київської області. Археолог Телегін Д. у 1970-х р. знайшов тут залишки давньоруського часу.
Багрин село (Васильківський р-н, Київська обл., Україна) згадується з XVIII-XIX ст. як володіння Печерського монастиря.
Багринівці (Літинський р-н, Вінницька обл., Україна) – згадано з 1392 р.
Багринівка (зараз Стремигород) (Овруцький р-н, Житомирська обл., Україна) – згадано з 1591 р.
Багринівка (Чернівецька обл., Україна) – згадано у 1458 р. у грамоті Штефана чел Маре.
Багринівка повністю зруйнована (Риківська волость Новогород-Сіверського повіту Чернігівська губ., Україна) – згадується як власність княгині Голіциної.
Багриново у XV ст. в Оршанському р-ні, Витебської області, Білорусь – князь Іван Одинцевич (шляхта Великого князівства Литовського) мав маєтність Багриново у XV ст. Маєток знаходився на 500 метрів на схід від сучасного селища на мисі річки Крива (притока р. Друть) та у 10 км на схід від древнього міста Друцьк, на території древнього поселення знайдено також кургани 11-13 ст.
Багримовичи деревня згадано з 1560 р. (Мозирського пов. Мінської губ., Білорусь). Саме це селище “з покон віків” продовжувало платити медову данину Видубицькому монастирю (до володінь якого належали грунти Багринівські на південній околиці Києва).
До речі, одного з найвідоміших поетів, що писав білоруською мовою, звали Павлюк Багрим (родом з Барановичів, що були вотчиною князів Мосальських, родичів князів Друцьких і Багриновських).
Згадується Багринешти (Молдова), Багриново (Болховський пов., Орловська обл., Тверська обл., Росія).
Багриново (Володимирська обл., Росія) – згадано у 1492 р. при передачі до монастиря від Діонісія Ханикова, що вийшов з Орди.
Є ще залив Багри (Краків, Польща), с.Багремово (Сербія), р.Багриніан рівер (Шотландія).
Існує навіть сорт винограду “Багрина”, що росте у Сербії, Болгарії, Румунії та має солодкі квіткові та абрикосові аромати.
Чи колись дізнаємось про походження назви Багрин невідомо…
Відомо точно, що за ці землі змагались Києво-Печерський монастир, Видубицький монастир, Михайлівський Золотоверхий монастир та бажали мати райці, війти, отамани, багаті міщани київські.
Відомо точно, що це – наш, місцевий, історичний топонім, що пройшов через століття аж до нас з вами у 21 століття і єдиною згадкою на мапі Києва є назва зупинки та пивний паб…
Джерела:
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/39722/02-Kapustin.pdf?sequence=1
Желєзняк І. М. Київський топонімікон / Відп. ред. В. П. Шульгач. – К.:Видавничий дім «Кий», 2013
http://kiev.pravda.com.ua/columns/59d4c69b2804e/
http://shron1.chtyvo.org.ua/Pylypchuk_Yaroslav/Tatar_v_Velykom_Kniazhestve_Lytovskom_pravoslavne_y_musulmane_assymyliatsyia_y_adaptatsyia_ros.pdf
http://www.misharlar.ru/ttrpolsk.html
http://forum-eurasica.ru/index.php?/topic/878-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%BE-%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5-%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%8B/
https://www.vinnaya-karta.com/blank-htv27
http://semiletov.org/kievograd/books.html