Пароходом, залізницею, фаетоном, автобусом, тролейбусом – до Багринової гори

До Багринової гори можна потрапити 2 основними шляхами з Києва:  з боку Дніпра  та з боку Деміївки.

Пароходом

З боку Дніпра до схилів Багринової (дороговказ на Деміївку) на поч. ХХ ст. можна було дістатись з Китаївської пристані:

Карта поч. XX ст. (сучасне Корчувате, ліворуч Китаїв)

Пароход “Парубок” ходив двічі на день сполученням Київ-Китаївська пристань.

Китаїв був одним з улюблених місць відпочинку видатних діячів України, наприклад, композитора Миколи Лисенка, письменника, автора комедії “За двома зайцями” Михайла Старицького та їхніх родин. Майже щоліта вони там орендували дачі, віпочивали та працювали впродовж найспекотніших місяців.

 

Залізницею

У 1915 році місто приступило до реалiзації нового транспортного проекту — вузькоколійної залізниці від Києва до Віти-Литовської для перевезення дров.

Крім пропозиції про експлуатацію лінії для пасажирського руху, розглядали можливу перспективу її розвитку – у разі комерційного успіху пропонувалося зробити лінію двухколiйною, електрифікувати її й відкрити там постійне трамвайне сполучення.

Аргументація була наступною:

Уже с первых дней открытия эксплуатации узкоколейной железной дороги «Вита-Литовская – Киев» жители Китаева, Пирогова, Корчеватой и Виты Литовской возбуждали неоднократные ходатайства об открытии по линии пассажирского движения <…> В то же время жители упомянутых селений проезжали и проезжают по этой дороге нелегально, цепляясь за вагоны, взбираясь на дрова, усаживаясь в пустые вагонетки, возвращающиеся из Киева, чем создают порядок крайне нетерпимый, но с которым бороться при отсутствии милиции и невозможно и опасно с точки зрения интересов самой дороги

Пасажирський рух вузькоколійної залізниці від Києва до Віти-Литовської почався 23 червня 1918 року. Від Саперної вулиці виконувалося п’ять рейсів на день: о 5:00 і 19:00 до Китаєва, о 8:00, 13.00, 16.00 до Віти-Литовської через Китаїв. У святкові дні відправлялося ще два рейси до Китаєва, о 10:00 і 22:00.

Довжина маршруту була 16 км:

Було встановлено тариф:

Саперна слобідка – Китаїв .…………………….…………….…….. 50 коп.
Саперна слобідка – Віта-Литовська …………………………..…… 75 коп.
Китаїв – Віта-Литовська ……………………………………………… 25 коп.

Лінія мала обслуговуватися одним пасажирським поїздом з паровоза й двох вагонів, які б виконували п’ять оборотних рейсів на день. Розраховували, що повний пасажиропотік в обидва кінці складе 400 чоловік на день між Києвом і Китаєвом і 100 чоловік між Києвом і ВітоюЛитовською. Після 1920 р. рух не поновлювали.

 

Дорога через Деміївку

Дорогу з Деміївки до Китаїва називали у різні часи по-різному, наприклад, у 1673 р. монахи у судових спорах називали її Багриновою:

Потім німці прозвали у 1941 її Мишоловським шосе, а радянська влада до 1970-х називала вулицю Великою Китаївською, яка майже повторює сучасний проспект Науки.

Шлях був значно вужчим за сучасний проспект, а пізніше був вимощений камінням.

Транспортування по ньому на поч. XX ст. здійснювалось або пішки (про що згадує М.Грушевський, який інколи з Китаїва ходив до Києва по ній) або на повозці з кіньми (фаетони) або за допомогою візників.

Стосунки між візниками й пасажирами ускладнював рельєф. В інших містах рівні відрізки шляху коштували однаково, але в горбистому Києві возам доводилося весь час змінювати маршрут, аби оминути багнюку чи складний підйом. Під час відлиг і сильних дощів вартість поїдки значно зростала. 1879 року доїхати на однокінному візнику з вокзалу до готелю на Хрещатику вартувало 40–50 копійок за офіційної такси в 35. На ці гроші можна було кілька разів поїсти в недорогому ресторані або купити на базарі 3–4 курча.

Наша з вами сусідка, чия родина походить з Пирогова згадує:

Найкраща і найбільш рання полуниця поставлялась Києву з Пирогова. Моя бабуся запрягала фаетон і їхала на базар по Китаївській дорозі у Київ продавати врожаї. Це давало такі прибутки, що до 1930х років багато селян Пирогова вважались заможними. Поки не прийшли совєти…

З третьої чверті ХІХ століття Київ переживає бурхливий період. Розвиток підприємств, відкриття нових освітніх закладів і досяжність завдяки появі залізниці приваблювали все більше людей. Наприкінці століття кількість мешканців майже подвоїлась. Станом на 1897 рік воно складало трохи більше за 247 тисяч людей. А в 1914 році у місті налічувалось вже 608 тисяч мешканців.

Трамвай став першим масовим засобом пересування по місту. На початок ХХ століття розгалужена мережа трамвайних ліній оперезала середмістя та з’єднала його з приміськими дачними районами.

Відомий київський підприємець, комерції радник Давид Марголін будує лінію Деміївського трамваю. 26 червня (9 липня) 1911 року у вагонному парку, бiля нинiшньої Голосіївської площі, відслужили молебень, після чого розрізали символічну стрічку, і перший вагон пройшов від парку до Деміївського переїзду й назад.

Розглядалась можливість прокладення трамвайного маршруту з Саперної Слобідки до Китаїва у 1915 році:

Китаївську лінію доцільно було б продовжити до дачної місцевості Китаїв, після чого використовувати як для пасажирського руху, так і для підвезення в місто цегли з заводів у Китаєві й Мишоловці.

Задум не було втілено в життя.

В кінці грудня 1919 року — за радянської влади, що повернулася — про відкриття трамвайного руху вже не йшлося.

 

У 1925 році кияни побачили на вулицях перші автобуси. “Одним з маршрутів став Сталінка-Китаїв” – повідомляє у 1934 році журнал “Соціалістичний Київ”:

А перший тролейбус до Маршальської приїхав лише через 35 років після відкриття цього маршруту.

Тролейбусна мережа Києва, найбільша тролейбусна мережа в світі за довжиною ліній, та найбільша в Україні за довжиною та кількістю машин. Рух відкрито 5 листопада 1935 року.

4 тролейбуси моделі ЛК-5 відкрили рух за маршрутом №1: Завод ім. Домбаля (Дзержинського), Сталінка — вул. Червоноармійська — майдан ім. Льва Толстого.

З 5 вересня 1948 року, маршрути № 1 та 3 об′єдналися у єдиний № 1, що курсував від Заводу ім. Дзержинського до пл. Сталіна (Європейська площа) :

31 грудня 1969 введена нова лінія від Московської площі по проспекту Науки до вул. Машальської – маршрут №24, після чого на початку 70-х його об’єднали з маршрутом №1.

Мешканці Багринової гори добре памятають червоненькі тролейбуси:

У наші часи на маршруті №1 працюють 3 тролейбуси.

 

Джерела:

Стефан Машкевич ИСТОРИЯ ПРИГОРОДНЫХ ТРАМВАЙНЫХ ЛИНИЙ КИЕВА III. Демиевский трамвай

Соціалістичний Київ, 1934, №3-4 ст. 38 https://www.calameo.com/books/00473571372fab37e5506

Група “Киев – сквозь годы” https://www.facebook.com/groups/1088107311247388/permalink/2685882751469828/

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B9%D0%B1%D1%83%D1%81

https://was.media/uk/2019-02-15-10-faktiv-pro-temnij-bik-starogo-kiieva/

https://books.google.com.ua/books?id=4ZMZAAAAYAAJ&pg=RA1-PA34&dq=%D0%B1%D0%B0%D0%B3%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F+%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%B0&hl=en&sa=X&ved=0ahUKEwi_jf6SkNXlAhWNwqYKHQcgDDAQ6AEIVDAF#v=onepage&q=%D0%B1%D0%B0%D0%B3%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F%20%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%B0&f=false

https://mdp.org.ua/statti/iabluka-na-ialynkakh-iak-hotuvalysia-do-sviat-u-1900-mu/

Стефан МАШКЕВИЧ ПРИБУТКОВИЙ ТРАНСПОРТ У «СМУТНІ ЧАСИ»: ЗАЛІЗНИЧНА ГІЛКА КИЇВ – ВІТА-ЛИТОВСЬКА (1916–1919 рр.)

Київ у русі