Протягом XVI-XVII ст. ці території здавались в оренду приватним особам, про що нам розповідають документи судових спорів та Реєстр маєтностей Видубицького та Золотоверхого монастирів:
1577 р. 6 липня – Лист митрополита київського Іллі Кучі про дозвіл викупити Халимоновщину та Багринов у Видибицького монастиря для “друга, приятила та вірного слуги” софійського митрополичого намісника пана Якова Богуш-Гулькевича.
1580 р. 30 травня – Лист митрополита київського Онісіфора про дозвіл викупу тих же грунтів наміснику софійському Гулькевичу.
1580 р. 19 вересня – Квітанція Каспора Стужинського, ротмістра, Богушу Гулькевичу (наміснику софійському) про прийом грошей за багринівський грунт.
1580 р. – “через вирок князя воєводи київського Констянтина Острозького було всказано Багринов некому Федорові Черевчею”.
1580 р. – “велике поле, сільце і пасіка Багринов якийсь Ходор (Федір Черевчей) заставив Стужинському”.
Ходор (Федір) Іванович Черевчей – походив з хрещеного татарського уланського роду Черевчеїв (Шереуши). Родина належала до шляхти або міщан, Іван Черевчей 1524 р. обіймав посаду бурмистра в Київському міському уряді, його сини – війти у Києві, займалися торгівлю, мали великі статки та вплив.
1580 р. вересень – увяжчий лист возного київського Івана Аврамовича, данний Богушу, софійському наміснику щодо землі над річкою Лукарцем Золотоверхого Михаїла монастиря.
Автор картины: ОРЛОВСКИЙ Владимир Донатович
1595 р. – у реєстрі земель Видибицького монастиря: “великое поле Багринов держал в закупи от митрополита Рогозы некий Григорей Малькевич”, після смерті якого Багринов перейшов до його доньки Олени (заміжня за Мартином Чиж).
1596 р. – після Берестейської церковної унії собор Святої Софії став головним катедральним храмом Київської митрополії в єдності з Римським Апостольським престолом та осідком предстоятеля Унійної Церкви, у 1600 р. відбулося офіційне введення у володіння храмом та його маєтностями (у т.ч. багринівськими грунтами) митрополита Іпатія (Потія).
Упродовж 1596-1633 рр. катедра Святої Софії була адміністративним центром і важливим духовним осередком католиків східного обряду в Києві. В підпорядкуванні унійного митрополита перебували Видубицький і Михайлівський Золотоверхий монастирі.
1611 р. 25 червня – Випис з книг гродських про продаж Мартином Чижем багринівських грунтів, на яких “побудував дворець або футор” Валеріяну Хрушлінському (урядник митрополита Іпатія Потія),
Урядник Хрушлінський передав грунти Івану Євсейєвичу, райцю київському, до 1613 року. Існує припущення, що згадуваний у XVI ст. Євсейків хутор або Євсейкова долина (суч. Хрещатик) міг належати родині Євсейовичів.
1613 р. 18 листопада – Випис з книг гродських київських про продаж тих же грунтів київському возному генералу Радку Мироновському.
1612 р. – угода архимандрита Видибицького монастиря Антонія Грековича з Войтехом Ломницький, що має “хутором з винокурнею поселитися” прямо біля Любки.
1617 р. – Багринов переходить до уніатського намісника Садковського. Потім його купив Андріян Ляховський у Ероша Пикаловського.
1617 р. 3 липня – Лист ігумена видубицького Антонія Грековича до атаманів про збір з грунтів видубицьких та багриновських десятини хліба.
1618 р. – С. Голубев вважає, що саме на цей час припадає «захоронения» в землю видубицького монастирського архіву, засвідчене І. Ґізелем у 1665 р., який назавжди був втрачений як для Видубицького монастиря, так і для претендентів на нього.
1633 р. 15 грудня – Випис з київських книг гродських про комісію з намісником київським Василем Раєм про границю між Михайлівським Золотоверхим та Видубицьким монастирями по багринівському грунту.
1634 р. 26 квітня – Лист митрополита київського Йосипа Вельяміна (Рутського) Івану Гаєвському про викуп від Івана Овсійовича Хилькевича, війта київського, багринівських грунтів.
1634 р. 24 червня – Багринов належить Феодорі Євсейчовій Хилькевичовій, уступає його Івану Гаєвському.
1636 р. 14 березня – Лист обліковий від Івана Гаєвського Прокопу Верещаці про продаж багринівських грунтів.
Катедральний собор Св. Софії було передано православним на основі „Пунктів заспокоєння грецького релігії” 1632 р., укладених з нагоди коронації польського монарха Володислава IV.
12 липня 1633 р. за наказом православного митрополита Петра (Могили) група київських міщан, священиків і ченців захопили Св. Софію.
17 липня 1633 р. православні перебрали контроль й над іншими унійними храмами в Києві. Наступного 1634 р. уніати втратили в Києві Видубицький монастир.
У 1653 році землі у монастиря орендує київський цехмистр, райця Семен Толстович (представник заможної верхівки міського населення).
1692 рік 26 черевня – Лист від ігумена Троїцького Больницького монастиря Езекиїля до ігумена Видибицького з “прошением” підданим того монастиря в грунті багринівським поля орати з десятини.
У 1710 році у Києві був страшний мор – чума. Таке спустошення було дуже вигідним для шляхти та монастирів. вони заново захоплювали ці землі і заселяли людьми з Правобережжя та Лівобережжя.
1710 р. 24 квітня – Лист до ігумена вибудицького Варлаама Страховського від намісника Печерського Модеста Ільницького з “прошением” дозволу на грунті багринівським місце для тертичників подубувати.
1718 р. 12 січня – універсал гетьмана Івана Скоропадського на володіння Вибудицькому монастирю на Багринів.
1720 р. – видано указ царя Алексея на володіння Києво-Печерській Лаврі на грунти багринівські.
Зберігся опис хутора Либідського Багриновського за 1752 рік:
2 на 2 версти від Голосієво до Дніпра. Там була келія з кімнатою і двома іконами, пекарня, дві комори, шинок, вінниця з хатою, город, два сади, належав Печерській Лаврі і налічував 10 дворів.
У 1766 році за Малоросійським описом Лівобережжя, хутор Багринов Видубицького монастиря входив до складу Київської сотні Київського полку Гетьманщини, поселення складалося з 3 дворів, де мешкали 16 жителів (оригінал справи зберігається в ІР НБУВ).
У 1769 році з дозволу Михайлівського Златоверхого монастиря сотенний київський отаман Петро Комарницький селиться на джерельці Лукрець (нині Лисогірський узвіз) та будує величезну вінницю та шинок.
Внаслідок секуляризації 1786 р. Видубицький монастир втратив майже усі земельні наділи.
На мапі 1799 року під №4 на південно-східній частині Багринової гори все ще бачимо хутір:
У 1832 році складено карту Корчуватських цегелень, де вказано – урочище Багринов.
У справі про Китаївську пустинку за 1879 рік є план, де зображено слободу Багрин Печерського монастиря за Дачею Оріхуватською.