Міф №5: Ушаков створив першу незалежну грецьку державу на Іонічних островах.
У 1797 році Австрійська імперія та Франція уклали договір про ліквідацію Венеційської республіки та розподіл її володінь, Іонічні острови в ході переділу територій відійшли Франції на прохання місцевої адміністрації.
У 1798 році російський імператор Павло І дає розпорядження для віце-адмірала Ф.Ушакова «дати рішучий бій» ескадрі Франції у випадку її появи в Чорному морі, а французи, які вторглися до акваторії Іонічних островів, названі «неприятелями» Росії, протистояння подано як «збереження честі» російського флоту та є «повинністю і обов’язком» військовослужбовців російської армії.
Дії Російської імперії мають розглядатись як такі, що грубо порушували чинні на той час норми міжнародного права.
Найбільшого опору російські війська на чолі з Ушаковим зазнали при завоюванні острова Корфу, оскільки його жителі зберігали відносний нейтралітет щодо Франції, від якої Росія «визволяла» Іонічні острови.
Жителі грецьких островів хотіли мати повну незалежність, Натомість, за сприяння Росії утворилась олігархічна республіка, що мала лише автономію та стала вассалом Османської імперії!
Острови перетворювалися на ресурсну базу для російського війська. Так, відповідно до численних рапортів Ф. Ушакова на ім’я імператора, ескадра практично не одержувала належного фінансування з імперської скарбниці. Тому матроси і офіцери подекуди напівофіційно реквізували майно місцевих жителів, а подекуди – займалися розкраданнями.
Російські військові продавали зібраний жителями острова Церіго урожай пшениці, а здобуті від цього кошти Ф. Ушаков наказував витратити на виплату заробітної плати службовцям окупаційної адміністрації. З урахуванням того, Іонічні острови не є сприятливими для ведення господарства, населення фактично позбавлялося будь-яких можливостей для зміцнення свого фінансового становища. Також російська влада свідомо встановлювала високу ставку данини для грецьких островів, щоби вони не могли за жодних умов здобути фінансово-економічну самостійність і утвердитись як незалежна держава.
Насправді, у Греції дуже неоднозначно сприймають роль Ушакова у звільненні їх островів, адже у підсумку до 1807 року владу на них встановила Османська імперія, уся венеційська знать поїхала до Італії, а бідні люди опинились заручниками важкої ситуації.
Коли російський історик досліджував справи про Ушакова в Греції, то так прокоментував свої знахідки:
Когда в 1987 году я работал в архиве Керкиры, то папки с документами о походе Ушакова были обозначены как «русско-турецкая оккупация». На мое возмущение такой классификацией служитель архива смущенно сказал: «Тут многое от английской хронологии».
У 1807 було підписано Тільзиитський мир між Францією, Росією та Пруссією – Іонічні острови знову відійшли Франції, потім Британії, а у підсумку, вони здобули свою незалежність аж у 1864 році.
Створення Іонічної республіки – такий собі ІНР (як ДНР/ЛНР) – буферне псевдодержавне утворення для поширення впливу Росії на Балканах та в усьому середземноморському регіоні, – грубо порушувало тогочасне міжнародне право, зокрема і попередньо офіційно визнані російським урядом угоди.
.
Є ще один міф – про те, що воїн Ушаков ніколи не втрачав своїх людей у боях:
«Не потерял в боях ни одного корабля, ни один его подчинённый не попал в плен. Ушаков одержал победу в 43 морских сражениях и ни одного поражения не потерпел»
Але, якщо придивитись до джерел, то все не так:
Ба, навіть, в одного автора з-поміж хору пропаганди можна побачити:
…И если поднять сводки донесений за все годы службы Ушакова, то окажется, что под его началом воевали десятки тысяч матросов и офицеров, а погибло во всех сражениях около 500 человек…
Хоча й це величезне применьшення, адже тільки в одній битві втрачено ним 1815 людей…
.
.
.
Міф №6: «Жители Ионических островов сохраняют благодарную память об Ф. Ушакове и его деятельности, что выразилось, в частности, в возведении на Корфу памятника Ф. Ушакову в 2002 году»
В Росії існує державна політика т.з. російського імперіалізму і слугує вона для обґрунтування «права зверхності», «обраності», «святості Русі», «захисту православ’я», «старшості», «залучення до цивілізації», «захисту миру та знедолених», «вищості російської культури», протистояння «ворожому оточенню».
Для насадження «руського міра» іншим державам існує Всесвітній російський народний собор – громадська організація або «ГО-шка» під егідою Російської православної церкви, метою якого є поміж іншого, цитуємо:
– Поддержка и практическая помощь в области становления национальной школы, защиты русского языка;
– Защита в установленном действующим законодательством порядке гражданских, этно-культурных и иных прав и интересов русских, проживающих за пределами Российской Федерации;
– Содействие и поддержка народных инициатив в деле религиозного, культурного, нравственного и социально-экономического возрождения России и русских, независимо от места их проживания.
Саме ця «ГО-шка» поставила пам’ятник адміралу Ушакову на грецькому острові Корфу.
Чомусь і скульптор пишуть, що російський, хоча народився він в Севастополі, а у 1991 р. переїхав до Греції:
І дуже горді росіяни пишуть:
А ці спогади не можуть залишити байдужими:
С участниками экспедиции удалось проехать по памятным местам острова… В дороге делимся впечатлениями от вчерашнего русского гала-концерта в крепости. Он был впечатляющим по размаху, правда, некоторые греки, приверженцы национальной и классической музыки, спрашивали, а есть ли в России сейчас мирового класса пианисты, скрипачи, виолончелисты. Приходилось отвечать, что, конечно, есть, но не смогли приехать. Но танцоры ансамбля МВО, Екатерина Шаврина, Николай Расторгуев с группой «Любэ», Олег Газманов имели успех у публики.
Те ж саме з пам’ятником у Болгарії – ніби-то ставили вдячні болгари.
Але ставили чомусь «руками» громади друзів Болгарії у Росії – громадської організації з Санкт-Петербургу, консула Росії у Болгарії та митрополитом, що був у 1976 р. секретним агентом КДБ!
«Союз друзей Болгарии – общественная организация, входит в состав РОО «Санкт-Петербургской ассоциации международного сотрудничества, которая являет собой пример народной, общественной дипломатии, которая в качестве «мягкой силы» сегодня играет все более значимую роль, ее деятельность содействует продвижению интересов России в мире, защищая историческое и национальное достоинство страны».
Цікаво, що у 1862 році у Великому Новгороді вирішив встановити монумент “1000-ліття Росії”, який відкрив Олександр ІІ, до переліку видатних людей потрапив віце-адмірал Сенявін, що залишив Іонічні острови та не потрапив адмірал Ушаков, що їх завойовував:
Цар Олександр ІІ навіть викреслив ім’я адмірала з військових, що прославили Росію при погодженні пам’ятника у 1862 році.
Згадав про адмірала лише Микола І у 1913-1917 році через прохання внучатої племінниці Ушакова отримати пенсію на честь 100-річчя з дня смерті діда, було оголошено збори коштів для встановлення пам’ятника.
Чи є ще десь вшанування Ушакова?
Росіяни пишаються експансію Росії грецьких островів, двічі окупацією Криму, створенням флоту росіянами, святим та дуже скромним адміралом Ушаковим.
Отже, вулиця імені адмірала Ушакова ретранслює «русский мір» разом з:
19 памятниками та бюстами
16 церквами
9 вулицями
6 кораблями
а також мостом, астероїдом, селом, конкурсом, музеями, купеллю та організацією ветеранів ВМФ.
То що ви розповідаєте своїм дітям, коли вони питають на честь кого названа вулиця у Києві, де вони живуть?…
