“…Будучи антисоветски настроен Владыковский проводил к/р агитацию среди колхозников называя колхозную работу панщиной, заявляя что в колхозах работают дураки…” (постановление облпрокурора 1939)
Сьогодні – День пам’яті жертв політичних репресій.
Не оминули політичні репресії і жителів нашої Київщини, а саме, Владиковського Івана Карловича 1897 р.н., поляка, який працював у 1930-х шорником на нашому Корчуватському будівельному заводі.
Радянська тоталітарна система засудила Івана у 1937 році на 10 років у виправному таборі у м. Ухта, Комі АРСР у рамках «польської операції».
“Польська операція НКВС” – антипольська акція НКВС, що здійснювалася, відповідно до наказу № 00485 від 11 серпня 1937 у 1937-1938 роках, і була складовою політики Великого терору. “Польська операція” стала другою в серії національних операцій НКВС у передвоєнні роки, що виправдовувалася страхом перед “п’ятою колоною”.
Український історик і політолог Сергій Грабовський вказав, що із 139 815 засуджених розстріляли, як «польських шпигунів» 111 071 особу. Тільки в УСРС органами НКВС було репресовано 55 928 поляків, з них 47 327 розстріляно.
З кожних 100 арештованих були вбиті 80.
Інших арештованих відправлено у концтабори ГУЛАГу.
Підлягали арешту такі категорії людей: члени Польської військової організації; полонені польсько-радянської війни, що залишились в СРСР; іммігранти; політичні біженці з Польщі (переважно члени комуністичної партії Польщі); члени польської соціалістичної партії та інших некомуністичних польських партій; активісти польського національного руху.
З матеріалів справи Владиковського І.К. дізнаємось, що він народився у Варшаві та разом з батьком у 1914 р. переїхав до м. Лебедин, Харківська обл., де жив до 1928 року. Переїхав до с. Хотов, Київська обл. та працював на Корчуватському заводі шорником.
У справі про його засудження свідки весь час плутають цифри та дати. Проте це не завадило слідчим НКВД винести обвинувачення.
Його звинуватили у тому, що ніби-то від 200 до 300 селян вийшло з колхозу у 1932-1933 роках через його переконання, що “лише господар своєї землі може сам себе прогодувати…”, “у Польщі колхозів немає і там живуть краще”.
Владиковського І. К. засудили на 10 років до м.Ухта, Комі АРСР ( Ухто-Іжемський Виправний Трудовий Табір, ГУЛАГ НКВД) .
Довідка.
Ухто-Іжемський Виправний Трудовий Табір – структурна одиниця системи виправно-трудових таборів Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР (ГУЛАГ НКВД).
Час існування: організований 10.05.38; закритий 18.05.55.
Дислокація: Комі АРСР, сел. Чіб’ю (Ухта в подальшому).
Виконувані роботи: видобуток нафти, геологорозвідка, рудники, розробка кам’яного кар’єру.
Кількість засуджених: від 30 до 37 тис. чол.
Відомі ув’язнені:
Гірняк Йосип Йосипович
Бобинський Василь Петрович
Ґжицький Володимир Зенонович
Баглюк, Григорій Микитович — український та російський письменник, журналіст та редактор.
Батієв Дмитро Олександрович — ініціатор створення автономії Комі.
Бонч-Осмоловський, Гліб Анатолійович — антрополог та археолог.
Лебідь Максим Максимович – український письменник.
Грааль-Арельський — поет-егофутурист
Любарський Микола Маркович — посол РРФСР в Монголії.
Кулерво Маннер — фінський політик та журналіст.
Названов, Михайло Михайлович — артист.
Разуваєв Григорій Олексійович — вчений-хімік.
Фредерікс Георгій Миколайович — геолог та палеонтолог.
Смирнов, Костянтин Олександрович — архієпископ.
Шукалов Сергій Петрович — конструктор танків.
З 1934 до 1943 р. в Ухті на руднику працював і Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) (11.11.1889 – 28.9.1956), був засуджений до розстрілу, але покарання замінили на Ухто-Іжемський ВТТ.
Освоювати багатства Півночі у 1933 зігнали більше 20 тис. арештованих. Табір будував найстаріший на тепер нафтопереробний завод. Влада вимагала все більше “чорного золота”.
«Все работы выполнялись вручную. Какой же колоссальный объем земли был перелопачен вручную за столь короткое время руками заключенных. Каких нечеловеческих усилий потребовала от них эта работа. Именно их стараниями сегодня мы имеем то, что имеем, именно с этого началась точка отсчета в истории по имени завод».
Кількість арештованих зростала, влада вимагала швидкого будівництва, потребувала все більше нафти та нового НПЗ. Так описує той період дослідник:
«Тысячи заключенных погибли от голода и холода, падали темпы роста промышленного производства, далеко не все производственные планы были выполнены, производственная деятельность велась бессистемно, имели место многочисленные приписки, неэффективное и не целевое использование финансовых средств»
На момент арешту у Хотові Владиковському Івану було 40, мав дружину Феодору та 2 діточок – Олександра 1930 р.н., Ніну 1935 р.н..
Він повернувся у Хотів аж у 1959 у віці 62 років, діти не мали батька впродовж 20 років…
Вражає те, що Корчуватський завод будівельних матеріалів відмовився від «ненадійного» елемента…
У 1959 році прокуратура переглянула справу Владиковського та реабілітувала його:
Як склалась подальша доля Івана Карловича нам не відомо.
Чи винний він був у сказаному (якщо він взагалі це говорив) про те, що
«українці мають йти з колхозів, бо їсти нема чого, а своє господарство селянина
прогодує»?
Про те, що «у Польщі немає колхозів і людям живется краще»?
Зараз нам складно навіть уявити – як це не можна сказати свою думку, як це бути арештованим за інакше мислення.
Ми маємо пам’ятати про такі злочини комуністичного режиму. В Україні засуджено законом цей тоталітарний режим. Для цього є ряд причин, але найважливіша – злочини та політика державного терору проти українського та інших народів колишнього СРСР.
P.S.
Матеріали справи Владиковського І.К. зберігаються у Центральному державному архіві громадських обєднань України, справа 49795-фп
Копія справи доступна за посиланням.
P.P.S.